Батька вчора чогось пробило на сімейні спогади і я дізнався деякі цікаві подробиці мого роду по батьковій лінії. Я і до цього знав, що мій прапрадід був капельмейтером лейб-гвардії і мав якийсь маєток в Росії, але тепер я знаю де саме. Сам імператор Ніколай II жалував йому по виходу у відставку невеличкий маєток в селі Коритєнка Орловської губернії, водяний млин і частину кінського заводу (хе, чи не гени зіграли, що я на верхову їзду подався ? ). Але розмірене поміщицьке життя було відносно недовгим - почалася революція, екпропріація ітд, а наш рід в кращих традиція "Тихого Дону" розділився на "червоних", "білих" і тих, кому було просто пофіг. Маєток конфіскували, а тринадцятеро нащадків розсіялися по колишній Імперії. Тодішній глава роду - інженер-залізничник пішов до червоних і став великою шишкою у Красноряську - наркомом шляхів сполучення і більшою частиною завдяки йому інших особливо не чіпали. Велика частина осіла у Сибіру - поближче до впливового наркома, частина осіла в Москві (ще з дитинства пам'ятаю якогось "дядю Владіка" - мабуть їх нащадок, але він вже давно загубився), декого розкидало по інших місцях Росії, а от мій прадід з трьома дітьми, серед яких був і мій дід Михайло подався в Україну. Можу зробити припущення, що це сталося у 1918 році за гетьмана Скоропадського, коли Україна являла собою такий собі острівець відносного спокою - тоді сюди тікало багато російських дворян, офіцерів і просто тих, хто не прийняв більшовиків. Родина оселилася в центрі Києві на Михайлівській вулиці.
Не знаю яким дивом, але родина колишніх "контреволюційних елементів", яка ставилася до нової влади без особливого ентузіазму не зазнала якихось особливих репресій у 30-ті... Під час війни мій дід ледь не загинув у Бабиному Яру. Він взагалі був страшенним пацифістом і прихованим противником радянської влади - йому якось вдалося уникнути мобілізації і він лишився з батьком в окупованому Києві. Одного разу пішов він на вулицю без "аусвайса", а в цей час німці гнали до Бабиного Яру чергову колону євреїв. Дід мав чорне трохи кучеряве волосся, ніс з невеличкою горбинкою... коротше якийсь дуже пильний німець прийняв його за єврея і заштовхнув у колону. На щастя це побачив його батько - швидко збігав додому, взяв його документи, наздогнав колону і показав їх німцям. Німці без жодних питань вивели діда з колони і все обійшлося. Бо якби не обійшлося, то зараз я б ці рядки не писав... Зате інші два брати мого діда навоювалися досхочу - перший пройшов Громадняську (цікаво, за кого ?), потім танкістом фінську, Велику Вітчизняну і війну з Японією. При цьому лише двічи його танк підбивали і лише раз він був контужений, як для танкіста - фантастика. Ну, в принципі Катін дід теж не набагато в цьому відстав, бо теж пройшов на танку війну від 41-го до 45-го, правда був таки двічі поранений. Другий брат мого діда воював на Балтиці на судні "Єрмак".
Шкода, що подробиці маминої гілки без спеціальних дослідів дізнатися неможливо - дід і баба майже нічого не розповідали, а сама мама якось ніколи і не питала. Єдине що відомо, родина бабці до революції теж жила в Росії, десь у нечорнозем'ї (здаєьться у Володимирській губернії), але якось у них почалися страшні пожежі, неврожаї і вони втекли від негараздів в Україну. Дідова родина майже повторила долю родини по батьковій лінії - жили вони десь на Полтавщині, були заможними селянами, прийшли більшовики, розкуркулили, хату спалили і родина розсіялась - більш дорослі подалися у поневіряння і кінець-кінцем осіли аж у Генічеську (останні контакти з ними я пам'ятаю ще теж із дуууже раннього дитинства), а дев'ятерих малих дітей, в тому числі і діда розібрали сусіди.
ЗИ: звичайно, що я тут же поліз у Гугл Ерс та Вікімапію шукати свої орловські маєтки . Знайшов. Невеличке сільце Коритєнка на березі річки Любавші - 21 людина, 8 дворів на 2010 рік. Навколо такі ж мікроскопічні вимираючі села - в одному 1 людина, в інших 2, 3, 10. Цікаво було б колись туди з'їздити, подивитись на "родовоє гнєздо"