Вконтакт таки з'їв мій мозок %). Писати сюди стало якось облом, та і нема особливо про що. Коротше, прощавай, дайрік, мабуть ти не доживеш до свого ювілею... Я тебе породив, я тебе і вб'ю.

Ну, ось про те, як сходилося у Карапти... В принципі, вийшло не так страшно, як я думав, але бажання повторити якось нема. Ну, по-перше великим сюрпризом стала спека, досить нетипова для цих місць, хоча з теперішнім кліматом вже і не знаєш, що тепер вважається типовим, а що ні. Поки ми тюпали з рюкзаками вд астостанції у Ясинях до залізничної платформи, де почали сходження у гори, поки "в лоб" залазили на досить крутий схил, з мене вже просто текло і я сильно шкодував, що не лишився у Києві, з жахом думаючи, що це ж тільки початок дороги, я по переду ще два двохтисячника - Петрос та Говерла і десятки кілометрів горами. Не радували навіть гарні гірські пейзажі - через спеку і вагу за плечима вони навіть трохи дратували...

Але трохи згодом ми піднялись десь до 1000 м, увійшли в ліси, дорога стала йти більш полого або траверсами, подув легенький прохолодний вітерець і йти стало набагато легше. Але все одно під час привалів доводилося знімати наскрізь мокру від пота футболку, щоб бодай трохи підсохла, а для більшого комфорту ногам довелось зробити собі імпровізовані шорти, закотивши джинси аж до коліна. Діставшись підніжжя гори зі сімшною назвою Какарадза, ми знайшли гарне місто для стоянки поблизу гірського потоку, що міг забезпечити нас водою - досить великий плюс Карпат, це те, що там можна пити воду не тільки з джерел, а й з річок або накрайняк розтоплювати сніг і при цьому бути спокійним за свій шлунок.


На ранок почали підйом на Какарадзу, дійшли до наступної тераси - мальовничої полонини Шисса, де серед численних струмочків простирався суцільний килим якихось фіолетових квіток, мабуть крокусів.

Далі дорога пішла курто в гору та ще й почалася зона снігів - ми скинули кросівки і перевдяглися в більш важке взуття, щоб ходити по сніжниках і багну. Досить дивне було відчуття - ти йдеш по снігу, інколи провалюючись в нього вище коліна, але при цьому на тобі футболка і закатані по коліно джинси, бо зверху немилосердно пече сонце.



Інколи дорога зі снігу перетворбвалася у суцільне багнище з водою, але таких ділянок було мало - нам пощастило, що в Карпатах за попердній тиждень було мало дощів. По доріжці уздовж Какарадзи ми вийшли на вихідну позицію до кидка на Петрос. Трохи перекусили і підсушили взуття та шкарпетки, бо після цих провалів у сніг, ноги були вже неприємно мокруваті. Петрос виявився досить масивною горою, яка наче складається з двох вершин, що йдуть немов би терасою. Насправді, мікротераски мала і кожна з них двох, особливо нижча - це було досить психологічно важко - повільно ступаєш по досить крутому підйому, перед тобою немов би вже бовваніє гребінь гори, але піднявшись до нього, бачиш, що це ще не все і перед тобою виринає ще більш крутий підйом. І так декілька разів. Зрештою залізли ми на той Петрос, огляунули краєвиди - он ззаду Cвидівець (там де лижний комплекс Драгобрат) біліє снігами, он праворуч вже Румунію видно - там височіють гори у снігах, вищі за Говерлу, а он попереду і сама Говерла.



Щоб дістатись Говерли, треба було спуститись з Петроса по дуже крутому схилу, який місцями був багнистий і слизький, місцями в снігу (ті люди, які йдуть на Петрос з боку Говерли мають цим маршрутом підійнятись - це треба ноги, як у коняки мати !), потім пройти лісами монотонним пологим підйомом по хребту-перемичці і вже йти на саму вершину. Після недовгих роздумів, ми вирішили заночувати під Петросом - благо зручних майданчиків для ночівлі було вдосталь. Поставили намети, повечеряли, замочили рис, щоб зварити на сніданок і полягали спати. Як то кажуть, ніщо не віщувало біди...




Десь о 22-00 Катя мене розбудила питанням чи вимкнений в мене мобільник, бо гримить. Прислухавшись, я почув, що таки справді насувається гроза. Одразу стало якось не по собі - потрапити в грозу на вистоті 1500 м це досить небезпечно. Пішов рясний дощ, але він швидко скінчився - то була лише прелюдія. Раз пораз гриміло все ближче і ближче, в сусідньому наметі Стас задзеленчав мисками викидаючи їх на всяк випадок подалі, щоб вони не притягнули блискавку. Я послідував його прикладу і виніс з намету посуд метрів на 20. Прямо переді мною розгорнулась картина сильної грози, яка вже лютувала внизу над Ясінею. Блискавки фігачили так, неначе по селу стріляла батарея "Градів". За хвилин 10 на нас обрушилась стіна зливи, краплі з такою силою лупили по неметовому тенту, що здавалося - прошиють його наскірзь ! Я лише те і робив, що засікав час між блискавкою і ударом грому, оцінюючи кудою несе грозу. Виявилося, що гроза над Ясінею лише зачепила нас краєм і її проносить повз, а от з боку Румунії на нас невмолимо сунув епіцентр другої грози. Наступні хвилин десять ми всі п'ятеро, мабуть, згадали всіх святих, яких знали, бо над нами спалахували жахливі розряди, які засліплювали навіть крізь заплющені очі - здавалося що то світлові імпульси атомних вибухів ! Але от грім поступово став відкочуватись в бік Говерли - пронесло, блін... Після такої грози вже не страшна була і злива, яка поливала нас ще з годину. Потім на годину все стихло, а потім піднявся сильний вітер - ми думали, що поламає намети. На ранок визирнувши назовні ми побачили наслідки нічної негоди - Петрос, перемичка і Говерла були вкриті суцільною хмарною імлою, з якої як білі привиди визирали клапті сніжників. Намети стояли фактично у суцільній калюжі, але їх виробники не обдурили з характеристиками - днище було сухе, а тент попри двогодинну зливу лише трохи відсирів зі споду. Зважаючи на таку фігню одноголосно вирішили, що на Говрелу за таких умов йти небезпечно, бо хто зна, чи не розпочнеться знову гроза - що може трапитись в таких випадках красномовно свідчив невеликий металевий хрест на підході до вершини Петроса - там необачного туриста вбило блискавкою. Зважаючи на часті грози у Карпатах, ймовірність отак закінчити своє життя тут значно вища, ніж в низині... Тому вирішили терміново спускатися вниз через притулок Кузьменщинки до села Лазещина, де ми мали сісти на дизель і доїхати до Ворохти, де станемо на постій у нашій улюбленій "Карпатській вишиванці". Наскоро перекусили легкою їжею - рис, звичайно довелося викинути, проготувати його не було ані часу, ані можливості і швидко пішли вниз, долаючи сніги і багнюку...



І тут як за законом підлості почало розвиднюватись. Хмари все одно клубились на Петросом і перемичкою, але небо ставало дедалі яснішим. Вже подолавши 15 км до Лазещини ми побачили, що над Петросом і Говерлою остаточно встановилося чисте сонячне небо, хоч убло видно, що вітер там свистить ого-го. Отакий облом, але в Карпатах погода мінлива...


Далі дуже зручно встигли на дизель і доїхали до нашої затишної Ворохти, де стали на постій до Васі, який нас упізнав, був радий знову бачити і навіть люб'язно дозволив залишатися на наступний день в номерах і після 12-00, бо "все одно Великдень і ніхто не прибиратиме" .

Відіспавшись у комфорті, пішли гуляти по містечку і полізли на гору із закинутими старими підйомниками. Знову відчули на собі метаморфози місцевої погоди - піднімаючись по південному схилу обливались потом і хлистали воду - спускаючись північним - куталися в куртки %). Погулявши горами, спакували речі, попрощалися з господарем і рушили на станцію. Тут нас чекала несподіванка - минулого дня ми не звернули увагу на клаптик паперу біля каси і дарма ! Через Великдень... відмініли дизелі. Ми усвідомлювали, що в Західній Україні Великдень чимось нагадує шабат у євреїв - майже нічого не працює, але те, що відмінили залізничні рейси, було несподіванкою. На наше щастя, було ще два рейси бусиками, тому ми без пригод дісталися Івано-Франківська і вчасно сіли на потяг.

Що можу сказати... Говерло, чекай на мене ! Але сходити я буду без важкого рюкзака і діставатися велосипедом від Ворохти, а не пішки під грозою

Урок патріотизму від білорусів з гурту "Стари Ольса":

Виступ закінчується, Зміцар дякує всім, фани починають волати "Е-ЩЁ ! Е-ЩЁ !! Е-ЩЁ!!!". Зміцар посміхнувся і видав:
- Калі будзеце прасиць па-руску "ещё", мы вам нічога не сыграем !
Під сценою - секундний ступор, потім:
"Іще!.. Іще !! Ще! ЩЕ!!! ЩЕ !!! ЩЕ!!!"

...На біс грають ще дві композиції

"Ольса" - вы лепшія ! Живе Беларусь !

Блін, надворі знову заметіль, на вихідні обіціяють ще більші завірюхи, мороз нижче 10 і вітер. Весно, ти де ?

Upd: яка б не погана була київська влада, але міська електричка, мабуть, найкраще, що вона запровадила - інакше я б не дістався додому і до восьмої, хоч пішов з роботи о п'ятій! Місто стало колом - по яндекс-пробкам 10 балів і то зашкалює...

Задумався над користю планшета і мобільного інтернета. Останніми вечорами сиджу і підписую викладені у вконтакт фото з Італії, чаклуючи над вікімапією - хвала тим людям які придумали і наповнюють контентом цей ресурс ! По ходу дізнаючись по вікімапії, де саме ми ходили і що саме бачили, аж дух захоплює як неначе сама Історія, знайома ще зі шкільних підручників, оживає перед тобою в обличчах. Якби ж то я знав повз що я пробігаю, похапцем фотографуючи об'єкти, то зупинявся би, щоб роздивитися їх детальніше... А скільки ще ми їх пропустили, хоч вони були буквально в сотні метрів від нас! Був би планшет можна було б коригувати маршрут...

Зи: що мене ще бісить у вконтакті - надто обмежена кількість символів у підписах до фото. Хочеться ж не тільки підписти фоту "собр такий-то" чи "башта така-то", а і хоч кількома рядками розповісти їх історію і чим вони відомі... А воно не влазить

Ще коли повернулися з Італії, сів писати розповідь про подорож, але коли тільки про 9-ти годинну прогулянку по Будапешту настрочив дві сторінки, стало зрозуміло, що "краткость-сестра таланта" це не про мене, а вся оповідь перетвориться займе так "многабукафф", що викласти її тут буде недоречно. Сам я і так все прекрасно пам'ятаю, а решта нечисланних ПЧ просто задовбуться все це читати

Якщо зовсім коротко:

Будапешт - треба буде повернутися сюди, таки спробувати гуляш і поплавати в місцевих термальних купальнях і взагалі - дуже красиве місто. Шкода, що трохи не пощастило з погодою, було дуже волого і вітряно.

Рим - ну, Вічне Місто, що тут ще додати. Навіть руїни античного Риму виглядають колосально. Уявляю, яке враження місто справляло на варварів. Мабуть як Нью-Йорк на дикуна з Амазонії... Зацінили мандаринові та лимонні дерева, всіяні плодами. Українці завжди українці - понабирали цих мандаринів у пакети, хоч вони і кислі... Ледь розібрались з системою місцевого метро та електричок. Катя скупалася в Тіренському морі, чим викликалда жах у італійської родини, в якій ми жили. Скуштували традиційну італійську пасту - спагетті з ракушками і мідіями (смакота !) та багато чого іншого. Подивувалися, як італіці мало їдять м'яса і настільки багато морепродуктів та овочів, особливо бакалажанів та артишоків у різних видах.
Італійський новий рік - шамапнське випили ще задовго до 12 ночі, на столі - лише традиційна гостра чечевична каша з товстою соссикою - треба все з'їсти, щоб новий рік приніс достаток. Ніяких різносолів і цілого дня кухторення біля плити. О 12-й настала тотальна війна - від феєрверків димом затягло все наше римське пердмістя Вітінья, де ми мешкали. Але хвилин 15 постріляли - і баста! Не те, що у нас бабахають до ранку.

Ватикан - наша подорож була не зовсім туристична. Катя вписала мене в групу студентів її інституту, які їхали на традиційну зустріч християнської молоді, яку екуменічна спільнота Тезе в цей раз проводила в Римі за сприяння Святого Престолу. В программі були численні загальні молитви у різних церквах Риму і як апофеоз - спільна молитва з Папою у Ватикані. Оскільки моє ставлення до церкви... хм... неоднозначне, то я вже заздалегіть підготувався до чогось такого, що буде викликати в мене нудьгу, але на ділі все виявилося зовсім інакшими. Тезе розробило свій тип служби, який оснований на "молитовних медитаціях", зрозімілий і православному, і католику, і протестанту. Якийсь значимий рядок з псалому чи ще чогось кладеться на музику і посторюється хвилин п'ять будь-якою з мов - частіше латиною, але траплялися і англійські, французькі, польські, українські тексти. Це виходило настільки красиво і зворушливо, що навіть не хотілося підспівувати, аби не вклинюватись своїм безголосям у таку гармонію ! Жартую .

Всіх, хто приїхав до Риму розділили на групи і призначили свою парафію і свій "набір" римських церков. З нами в групі були також білоруси, французи, поляки і хорвати. Але коли всі ми, всі 40 тисяч зібралися на площі св.Петра у Ватикані, це було щось! Таке описати словами неможливо і забути ніколи не можна! На площі дійсно відчувлось єднання народів, особливо, коли при в'їзді Папи почали співати "Laudate omnes gentum! Laudate Dominun!" (Славіте всі народи ! Славіте Господа !) Не було жодного прояву фанатизму чи зашореності (як це часто буває у православних) чи наївної релігійної екзалтованості, як у всяких харизматів...

Але нам цього виявилося замало і 1-го січня ми встали зранку о 6-30, щоб потрапити всередину собора св.Петра. Для цього пропасували ранкову молитву у парафії, але воно було варте - ми встигли проскочити, а через п'ять людей за нами доступ закрили, бо почалася служба, яку вів сам Папа Бенедикт XVI, а собор хоч і великиий, але не гумовий же... Взагалі, багато римських храмів вражають розмірами, але цей собор був просто колосальний - творіння Мікеланжело, Рафаеля та багатьох інших митців Відродження просто примушують відкрити рота, а величні стрімкі архітектурні форми та склепіння наче підіймають тебе у вишину. До Творця...

Асізі - гарне середньовічне місто з рожевого каменю, базиліках якого поховані святий Франциск і свята Клара. Дуже дорога парковка. Кажуть, в місті проводять традиційний історичний фестиваль, треба буде глянути, раптом по нашому 13 століттю ?

Сан-Маріно - малесенька країна з 1700 літньою історією на горі Монте Тітано, що височіє серед рівнини поблизу Ріміні. 32 тисячі населення і ще 7 тисяч "гастарбайтерів" в основному з України. Але всі працюють легально, тут дуже суврорий контроль н авідміну від Італії. В кожному другому магазинчику торгують наші. Країна за ВВП на душу населення займає 12 місце в світі. Ось так. І не треба їм ні ракет, ні "вєлікіх свєршеній", ні важкої промисловості... Шкода, що майже весь день, що ми там гуляли на Найсітлішу Республіку, як вони іменуються, наповзла густа хмара. Ми блукали по симпатичних замках (їх там три), що вчепилися на верхівках гори і дивувалися на феєричний і трохи моторошний пейзаж який відкривався, коли хиара трохи розсіювалася - таке враження було, що до землі кілометрів десять, а замкові башти висять у повітрі. Для любителі екскулюзиву - в Сан-Маріно роблять добротні місцеві вироби зі шкіри - взуття і сумочки. Парфуми майже "хенд-мейд". А ще годинники Nico, моделі яких випускаться серіями не більш як по 200-300 одиниць. Все це звичайно, не світові бренди, але реально ексклюзивні речі. До того ж Сан-Маріно це офшор і тому товари тут дешевші. Катя, побачивши у вітрині свій улюблений Martini Bianco всього за 5,98 євро за літр (справжній, а не шмурдяк одеського розливу, який по 120 грн продають у нас в маркетах), одразу кинулася робити шопінг . Ну, а я затарився їхнім пивом, що вариться без всякої хімії. Хай хоч воно коштує аж по 4 євро за пляшку 0,5 (звичайне європейське десь 1,2-2 євро), але смак досить цікавий. Лишилася остання - з міцним теменим елем, аж шкода відкривати

Ріміні - за дві години встигли збігати на Адріатичне море. Хоч повітря було тепле, але море холодне. Катя купатись вже не ризикнула. З'їли нарешті справжню італійську піцу, що готують на вогні - в Римі так і не встигли. А ще Ріміні - це велечезні торгові комплекси з досить симпатичними цінами, якщо не зазирати у бутіки з брендовими речами.

До цієї подорожі я якось без особливого ентузіазму ставився до Італії, але тепер не проти ще раз там побувати, тим більше, що у нас вже є знайома родина, що може нас прийняти

Перший день нового реаліті шоу "Верховна Рада" неймовірно доставив Телеканал "Рада", мабуть, ніколи не користувався такою популярністю, як сьогодні Побиті пики двох "тушок", спиляний паркан навколо Ради, бійка за двері, штовханина з "Беркутом", блокада трибуни і сутички в Президії. "Свобода", вам зачьоД !

Щось я розкабанів (якщо так взагалі можна казати про мою статуру) - в честь раптового приходу зими одяг теплі джинси і з подивом побачив, що вже не можу затягти на них ремінь. Довелось пробивати ще одну дірку

Повернувся з італійського консульства з неприємним осадом. Нашій групі влаштували ледь не допит. Особливо студентам, які не мали довідки про доходи. Питали в них інколи таке, що здавалось ще трохи і спитають про колір нижньої білизни у партнера. Ми з Катею були в хвості списку і наше інтерв'ю обмежилось формальними питаннями - мабуть співробітниця після першого десятка видихлась і стала задавати меньше дурних запитань, хоча Катю таки попросила назвати тему її дисертації.

От так от - європеці і ті ж самі італійці без проблем запускають до себе сотні тисяч арабів, негрів та інших дармоїдів, навіть якщо їх викривають в нелегальництві, то ліберастичні "правозахиники" роблять все можливе, щоб їх не депортували. А як чесний українець хоче завітати, то ставлення таке, що ми взагалі не люди, а потенційні злочинці. Хоча жодної грубості чи зневаги від дівчини, що приймала документи не було помітно - вона була сама доброзичливість, але питання ставила такі, що народ в черзі нервував все більше і більше %). А, ну і окрема подяка колоритному неголеному карабінеру, який запустив нас у середину, щоб ми не дубіли надворі на крижаному вітрі - зазвичай всі групи чекають на вулиці.

Ну, все іде "по плану" . На 223-му окрузі, попсувавши купу бюлетенів за Левченка, і після чергового перерерахунку, продажна ОВК таки віддала перемогу Пилипишину. Не побоялися навіть прямого ефіру. Яценюк теж прогнозовано програв суд по 94 округу. Каже, будуть подавати апеляцію. Наївний. Як на Банковій вирішать, так суд і скаже.
Скидається на те, що опозиція не ризикне не визнати вибори і закликати до акцій масової непокори. Бо коли на чолі стоїть юрист, нічого радикального не буде. Та й взагалі таке враження, що вони не знають, що робити. Не треба було їм скликати людей під ЦВК після виборів. Дріб'язкові вимоги і, як наслідок, дріб'язкова підтримка - це тільки додало народу песемізму.

Ризикну зробити прогноз з астрологічної точки зору. У України є два квадратурні аспекти 21 травня і 22 листопада. Ключове слово квадратури "напруження, конфлікт". Якщо поритися у історії сучасної України, то можна побачити, що найбільш напружені ситуації виникали як раз поблизу цих точок. Найяскравіші з них - початок Майдану (як раз 22-23 листопада 2004) і силове протистояння 2006 в середині травня. Тож, поки вся справа звелася до тягомотини в судах, але за два тижні (плюс-мінус, звичайно) все може різко змінитися. Звичайно, це треба дивитись повну карту, але в "першому наближенні" ймовірність загострення є.