Ще коли повернулися з Італії, сів писати розповідь про подорож, але коли тільки про 9-ти годинну прогулянку по Будапешту настрочив дві сторінки, стало зрозуміло, що "краткость-сестра таланта" це не про мене, а вся оповідь перетвориться займе так "многабукафф", що викласти її тут буде недоречно. Сам я і так все прекрасно пам'ятаю, а решта нечисланних ПЧ просто задовбуться все це читати :)

Якщо зовсім коротко:

Будапешт - треба буде повернутися сюди, таки спробувати гуляш і поплавати в місцевих термальних купальнях і взагалі - дуже красиве місто. Шкода, що трохи не пощастило з погодою, було дуже волого і вітряно.

Рим - ну, Вічне Місто, що тут ще додати. Навіть руїни античного Риму виглядають колосально. Уявляю, яке враження місто справляло на варварів. Мабуть як Нью-Йорк на дикуна з Амазонії... Зацінили мандаринові та лимонні дерева, всіяні плодами. Українці завжди українці - понабирали цих мандаринів у пакети, хоч вони і кислі... Ледь розібрались з системою місцевого метро та електричок. Катя скупалася в Тіренському морі, чим викликалда жах у італійської родини, в якій ми жили. Скуштували традиційну італійську пасту - спагетті з ракушками і мідіями (смакота !) та багато чого іншого. Подивувалися, як італіці мало їдять м'яса і настільки багато морепродуктів та овочів, особливо бакалажанів та артишоків у різних видах.
Італійський новий рік - шамапнське випили ще задовго до 12 ночі, на столі - лише традиційна гостра чечевична каша з товстою соссикою - треба все з'їсти, щоб новий рік приніс достаток. Ніяких різносолів і цілого дня кухторення біля плити. О 12-й настала тотальна війна - від феєрверків димом затягло все наше римське пердмістя Вітінья, де ми мешкали. Але хвилин 15 постріляли - і баста! Не те, що у нас бабахають до ранку.

Ватикан - наша подорож була не зовсім туристична. Катя вписала мене в групу студентів її інституту, які їхали на традиційну зустріч християнської молоді, яку екуменічна спільнота Тезе в цей раз проводила в Римі за сприяння Святого Престолу. В программі були численні загальні молитви у різних церквах Риму і як апофеоз - спільна молитва з Папою у Ватикані. Оскільки моє ставлення до церкви... хм... неоднозначне, то я вже заздалегіть підготувався до чогось такого, що буде викликати в мене нудьгу, але на ділі все виявилося зовсім інакшими. Тезе розробило свій тип служби, який оснований на "молитовних медитаціях", зрозімілий і православному, і католику, і протестанту. Якийсь значимий рядок з псалому чи ще чогось кладеться на музику і посторюється хвилин п'ять будь-якою з мов - частіше латиною, але траплялися і англійські, французькі, польські, українські тексти. Це виходило настільки красиво і зворушливо, що навіть не хотілося підспівувати, аби не вклинюватись своїм безголосям у таку гармонію ! Жартую :).

Всіх, хто приїхав до Риму розділили на групи і призначили свою парафію і свій "набір" римських церков. З нами в групі були також білоруси, французи, поляки і хорвати. Але коли всі ми, всі 40 тисяч зібралися на площі св.Петра у Ватикані, це було щось! Таке описати словами неможливо і забути ніколи не можна! На площі дійсно відчувлось єднання народів, особливо, коли при в'їзді Папи почали співати "Laudate omnes gentum! Laudate Dominun!" (Славіте всі народи ! Славіте Господа !) Не було жодного прояву фанатизму чи зашореності (як це часто буває у православних) чи наївної релігійної екзалтованості, як у всяких харизматів...

Але нам цього виявилося замало і 1-го січня ми встали зранку о 6-30, щоб потрапити всередину собора св.Петра. Для цього пропасували ранкову молитву у парафії, але воно було варте - ми встигли проскочити, а через п'ять людей за нами доступ закрили, бо почалася служба, яку вів сам Папа Бенедикт XVI, а собор хоч і великиий, але не гумовий же... Взагалі, багато римських храмів вражають розмірами, але цей собор був просто колосальний - творіння Мікеланжело, Рафаеля та багатьох інших митців Відродження просто примушують відкрити рота, а величні стрімкі архітектурні форми та склепіння наче підіймають тебе у вишину. До Творця...

Асізі - гарне середньовічне місто з рожевого каменю, базиліках якого поховані святий Франциск і свята Клара. Дуже дорога парковка. Кажуть, в місті проводять традиційний історичний фестиваль, треба буде глянути, раптом по нашому 13 століттю ?

Сан-Маріно - малесенька країна з 1700 літньою історією на горі Монте Тітано, що височіє серед рівнини поблизу Ріміні. 32 тисячі населення і ще 7 тисяч "гастарбайтерів" в основному з України. Але всі працюють легально, тут дуже суврорий контроль н авідміну від Італії. В кожному другому магазинчику торгують наші. Країна за ВВП на душу населення займає 12 місце в світі. Ось так. І не треба їм ні ракет, ні "вєлікіх свєршеній", ні важкої промисловості... Шкода, що майже весь день, що ми там гуляли на Найсітлішу Республіку, як вони іменуються, наповзла густа хмара. Ми блукали по симпатичних замках (їх там три), що вчепилися на верхівках гори і дивувалися на феєричний і трохи моторошний пейзаж який відкривався, коли хиара трохи розсіювалася - таке враження було, що до землі кілометрів десять, а замкові башти висять у повітрі. Для любителі екскулюзиву - в Сан-Маріно роблять добротні місцеві вироби зі шкіри - взуття і сумочки. Парфуми майже "хенд-мейд". А ще годинники Nico, моделі яких випускаться серіями не більш як по 200-300 одиниць. Все це звичайно, не світові бренди, але реально ексклюзивні речі. До того ж Сан-Маріно це офшор і тому товари тут дешевші. Катя, побачивши у вітрині свій улюблений Martini Bianco всього за 5,98 євро за літр (справжній, а не шмурдяк одеського розливу, який по 120 грн продають у нас в маркетах), одразу кинулася робити шопінг :). Ну, а я затарився їхнім пивом, що вариться без всякої хімії. Хай хоч воно коштує аж по 4 євро за пляшку 0,5 (звичайне європейське десь 1,2-2 євро), але смак досить цікавий. Лишилася остання - з міцним теменим елем, аж шкода відкривати :)

Ріміні - за дві години встигли збігати на Адріатичне море. Хоч повітря було тепле, але море холодне. Катя купатись вже не ризикнула. З'їли нарешті справжню італійську піцу, що готують на вогні - в Римі так і не встигли. А ще Ріміні - це велечезні торгові комплекси з досить симпатичними цінами, якщо не зазирати у бутіки з брендовими речами.

До цієї подорожі я якось без особливого ентузіазму ставився до Італії, але тепер не проти ще раз там побувати, тим більше, що у нас вже є знайома родина, що може нас прийняти :)