Цікавий моб... Вы оставляете комментарий, где указываете, с какого времени существует ваш дневник, а я называю вам наугад число, месяц и год. Вы выбираете любую запись за этот день, снова публикуете ее в своем журнале и комментируете с точки зрения себя сегодняшнего.
Отже, 3 лютого 2007 року:
Вчера снова собирали деньги для Мишеля. Мда... Куда мы катимся ?... Без денег НИКТО и НИЧЕГО не хочет делать. Ни милиция, ни адвокаты, ни врачи. Мегасветило-ортопед за одно обследование запросил 200 баксов. Хотя оно того стоило. Сразу же нашёл причину воспаления в ногах - эти идиоты врачи, оказывается сломали спицы, когда вытаскивали их из ног, а обломки так и остались в тканях, вызывая нарывы. Писец ! За очередную по счёту и самую главную опреацию этот врач запросил 10 тысяч уе. Надеемся, что соберём такую сумму.
...Все, на щастя, обійшлося. Ноги вдалося зберегти. Мішель знову ходить - влітку він користувався двома паличками, тепер - лише однією. Але коли він зможе знову взяти в руки меча і довести в ристалищі, що не дарма його вважали одним з кращих за технікою київських бійців - це невідомо... Після таких страшних травм швидко не відновлюються... Чи поніс покарання п'яний водій, що збив Мішеля і ще одну дівчину - я не знаю... Але за цей рік нічого не змінилося а ні в ситуації на київських дорогах, а ні в нашій медицині. Стало тільки гірше. Весь Київ тепер один суцільний затор в якому щодня фіксується до 200 ДТП, а у лікарню краще не потрапляти, коли в тебе немає грошей, страховки чи друзів і колег, яким можна кинути клич про допомогу. Без грошей ти нікому не потрібен. Будеш вмирати - ніхто і пальцем не ворухне, поки в кишені головлікаря, профільних лікарів і навіть медсестер не потраплять солідні купюри. Нещодавно це здирництво і байдужість, а також суцільна убогість наших державних лікарень, де навіть за бинти треба платити і де немає крові для переливання відібрало життя у ще одного нашого колеги. А хлопцю було лише десь 18 років... Не потрапляйте у лікарні...