Це просто якесь знущання - в будні смалило як в пеклі - тільки на пляжі лежати, а не працювати в поті чола (у прямому сенсі - бо пішов завал). І от нА тобі - на вихідні знову похолодання, скажений вітер і зливи... Завтра у Дупла день народження - як би не повторилася минулорічне святкування, коли була така злива, що світу білого не було видно і ми спускалися з Лиски по гомілку у воді

Муки вибору..

1. Хорватія ?
Не треба візу (+), але якщо їхати потягом, треба транзитну угорську візу (-). Зате можна проїхати по всій Угрщині включно з Будапештом і Балатоном (+). Хочу побувати в цій країні, там багато що можна подивитись (+). Але навіть 3*** дуже дорогі як на нинішній курс євро (-)

2. Крим ?
Там стільки всього цікавого, що дивитись-непередивитись (+), відносно дешеве і вже другий сезон постійне житло, що не поступається 3*** (+), ну і підтримка відчизняного виробника чи то курортного сектору (+), але: цінова обдиралівка (-), бруд, сміття і совковий менталітет (-) і хочеться чогось нового (-)

3. Чорногорія ?

Компромісний варіант... Не треба візу (+), Природа подібна до хорватської (+), ціни нижчі за Хорватію, але дорожче за Крим (0), не зручно добиратися наземним транспортом (-) та ще й при цьому потрібні дві транзитні візи через Угорщину і Сербію (-), але при цьому можна подивитися три країни, а то і всі чотири - можна гайнути на екскурсію в Албанію (+). Країна у порівнянні з Хорватією не дуже приваблює (-), хоча там теж є на що подивитися.

От уже третій день сиджу і думаю... Прикинувши ціни, вже викреслив Норвегію (а як шкода !) і з ностальгією згадую Болгарію...

Не дивлячись на те, що цей фільм демонструвався в ІMAX-залі кінотеатру, його показували в 2D, а не 3D, що спочатку викликало логічне питання: "За що я тоді заплатив 60 грн ?" Проте, коли згасло світло і на велетенському вигнутому і дещо нахиленому на глядачів екрані розміром на на всю стіну поплив демо-ролік IMAX, я ледь встиг схопити щелепу . Треба буде обов'язково піти на 3D-сеанс. Проте і в 2D фільм виглядав шикарно - величні зорельоти, космічні пейзажі - я тільки встигав крутити головою (взагалі, не розумію, як можна було дивитися з першого ряду - майже впритик до екрану). Звук - то взагалі здуріти - будь який вибух спричиняв низькочатотну хвилю, яка буквально проходила крізь тебе !

Взагалі, фільм розрахований саме на великий екран і на такі от враження. Знятий цікаво, але сюжет пересичений стандартними штампами американської фантастики, хоча може то зроблено навмисне, щоб наблизити фільм до духу багаточисленних "Зоряних шляхів" 70-80 років. В перебігу подій другої половини фільму я так і не розібрався - ці химерні теорії часових парадоксів я не переварюю ще з часів читання Кейта Лаумера... Операторська робота часто-густо теж не на вистоті. Під час перестрілок, бійок та космічних боїв оператор явно зловживав ефектом дрижанням камери та частої зміни кадрів. Зрозуміти щось, сидячи перед здоровенним екраном, який з труднощами уміщався повністю в полі зору було важко і це подекуди дратувало.

Так що основні козирі фільму це динаміка сюжету, музика і звук та, звичайно, зорельоти, які плавають ледь не у тебе над головою (не знаю як у звичайних кінотеатрах, але в IMAX інколи виникало саме таке враження).

Дубляж порадував безмірно . Персонаж фільму - росіянин Чєхов, який в оригіналі, мабуть, говорив англійською з виразним російським акцентом, в українському дубляжі заговорив як типовий герой з анекдотів про москалів у Львові. В стилі: "ПЄрший пАмічнІк ЧєхАв к вІконААнЬю наказОв готов !" І це все з притаманним аканням і твердим Г у вимові - глядачі у залі поперву ледь не згиналися від сіху

А ще такі знайомі слова Warp, Федерація, фазери викликали страшний приплив ностальгії по старим добрим часам коли ми в шестером грали у VGA Planets , в якій було запозичено термінологію Star Track.

ЗИ: а все ж "Зоряні війни" краще ! Де у Star Track епічність ? Де проста, але така вишукана естетика бойових кораблів ? Нема і близько, хоча колись давно, першим я подивився саме якусь серію "Зоряного шляху". Пам'ятаю, що було цікаво, але не зачепило. Як і цей фільм.

Вчора вибралися всім клубом в ліс відзначати "заднім числом" день народження нашого боярського подружжя . Приходимо, значить, на нашу традиційну галявину ... і завмираємо, широко розкривши очі. Таке було вреження, що сюди розвантажили машину сміття. Коли стали до розчищення, знайшли винуватців - тут за тиждень гуляв якийсь 10-А клас, про що свідчив афтограф з датою на колоді. Відгуляли "хлопчики і дівчатка" знатно - з галявини і навколишніх кущів ми вигребли три повні з горою пакети пляшок з під горілки ємністю 0,25, 0,5 та 1,5 літри, три пляшки вина, купу пластикових пляшок з під пива та ще пів пакета битого скла, не враховуючи папірців, обгорток, рваних пакетів та іншого сміття. Якщо так прикинути, то на кожного "школярика" мабуть прийшлося по пів літра горілки. Про подальший відпочинок "прогресивної молоді" і її "єднання з природою" красномовно свідчили тюбики з під клею "Момент" (3 шт.), ковпачки від голок шприців (2 шт.) та коробка з під презервативів. Як там на "бігмордах" пишуть - "Ми майбутнє твоє, Україно !"...

Не перевелися в наш час дивакуваті люди. Як можна ще назвати людину, яка викупила велетенський шмат землі під Києвом, але не для того, щоб побудувати там чергове котеджне містечко, а... копію Києва доби князя Володимира. В масштабі 1:1. Навіть з приблизним відтворенням рел'єфу тогочасної місцевості і штучним відтворенням "Дніпра", на березі якого має стояти місто - для цього використають майже висохле і заболочене русло колись повноводної річки Стугни. За задумом це має бути не просто музеєм, а діючим комплексом живої історії, як це популярно у Європі, зокрема в Скандинавії - наприклад в Данії люди записуються в черги, щоб провести вихідні, а то і більше в ролі жителів поселення епохи вікінгів. Людям пропонується перевдягатись у тогочані костюми і пожити кілька днів в атмосфері давніх часів - без мобілок, телевізорів, компів, побутової техніки і супермаркетів. Їх проживання і потреби забезпечують ремісники та аніматори - співробітники таких музеїв. От тільки не знаю, чи наші люди з нашим менталітетом сприймуть такий вид відпочинку ? І як організатори збираються робити масові битви, на яких за задумом буде дивитися десяток тисяч глядачів ? У нас в Україні навряд чи знайдеться стільки реконструкторів, щоб адекватно відтворити хоча б бій 200 на 200 -гідний уваги такої кількості людей... Але мабуть у авторів проекту велика підримка десь "нагорі" - вже півроку йде потужна розкрутка проекту у ЗМІ, кожного року будуть проводити один-два фестивалі - на це потрібні велики суми грошей. Ну, побачимо що воно вийде, коли у 2012 році як раз до Євро введуть у дію першу частину проекту.

... А поки нас запросили на перший фестиваль, що відбувся на травневі свята. Оскільки жодних заходів, що проходили паралельно нам не підходили (ну, не на "хіпанку" ж їхати !), вирішили взяти участь у "Київ-Граді", хоч тема фесту раннятина 9-11 ст і ми зі своєю тринахою якось були б там не в тему. Але органзатори фесту з "Яръ-Тур" допустили нас на правах гостей, поставивши за вимогу привести до рівня раннятини бодай основні деталі костюмів. Але якось так вийшло, що у нас явно тринашна лише зброя і обладунки, а костюми вцілому відповідали епосі вікінгів, тож проблем з перешивкою не виникло. Хіба що Олег обзавівся новою вовняною сосрочкою без усіляких прикрашань та я позичив одяг у Шахтаря, який не зміг поїхати з нами. Його простенька пастельно-сівтлокоричнева свита і шапка були як раз в тему і сиділи неначе по мені шиті.

Автобус викинув нас біля входу на територію парку - хм... парку... Зараз це велечезне глинисте плато, оточене глиняними валами, які насипають бульдозери та екскаватори... Нам самим довелося в декілька ходок перетягувати важкенькі пожитки до місця нашого розташування - на дно крутого обриву, де протікав якийсь напіввисохлий струмок - можливо те, що лишилось від Стугни. Спочатку ми бурчали на оргів, що запхнули нас в таку місцевість, але потім виявилося що це нам на благо - нагорі сильний вітер здіймав хмари розтертої бульдозерами на порох глини - внизу ж було досить затишно і майже не відчувалася мряка, що раз у раз сипалася з похмурого неба. Три години ми облаштовували свій табір - з клубу поїхало лишень дев'ть людей, з яких хлопців було тільки п'ятеро. Але кінець-кінцем два шатра поставлено, столи-лавки зібрані, тент над ними встановлено - можна і перевдягатися в "дурацьке".

Сам фест пройшов досить цікаво - особливо запам'яталися різноманітнті дружинницькі ігри і нова система боїв до одного удару. Вольдемару, Олександру і Дуплу, які брали участь у боях, ця система дуже сподобалась - тепер ми будемо "лобіювати" її на інших заходах. Хоча, звичайно, для любителів жорсткого вонзалова вона буде неприйнятною. Проте де ще можна так ефективно застосовувати списи і сулиці ? Де ще воїн, залишившись один проти трьох зможе перемогти за рахунок техніки, а не тільки сили і власної ваги ? Дупло в одному з боїв, що відбулися в другий день фесту, таки подуплив - поки загони манерували в густому чагарнику, він помітив, що ворожий копійник намагається зайти в тил через кущі і пішов йому напереріз. Вражина, пройшовши декілька десятків кроків, побачив, що там аж надто густі чагарі і повернувся до своїх, а Дупло, не помітивши цього, продовжував відходити вбік, полюючи на неіснуючого вже супротивника. Вже й бій закінчився, вже і журналісти газет і телевізійники з різних каналів, яких наїхало ледь не більше, ніж учасників, взяли купу інтерв'ю у бійців, а Дупла все не було ! Олег почав хвилюватися - раптом травму десь отримав ідесь лежить у кущах ? Потім почавися показовий бій три на три для телебачення - хлопці завзято рубалися мечами, аж раптом з кущів біля місця бою, обережно, тримаючи сокиру наготові і сторожко озираючись, з'явився Дупло. Далі - німа сцена, а ми просто зігнулися від сміху .

Доки я спостерігав за війною, наш табір зняли телевізійники "Інтера" - Олег, червоніючи від відповідальності моменту, показово їв на камеру вранішній суп, Морган давав інтерв'ю, а дівчата поралися біля столу - нажаль з усього того в ефір пішло секунд 20. Зате наш Вольдемар під час боїв припав до вподоби знімальній групі 1+1 - на ньому декілька разів акцентували увагу.

Потім настав вечір... В масляних світильнях танцює вогонь, що відбивається від світлої тканини тенту і від цього здається, що вечір значно темніший ніж є насправді. На столах нема вільного місця від горщиків, глечиків і тарілок. Охоплює почуття гордості і радості, що все це створили МИ, що з сіренького клубу-середнячка ми стали бажаними гостями на фестивалях по тематиці Русі. Ми наминаємо смачнющу їжу, що тільки-но знята з вогнища - веселі розмови, жарти, сміх - так що аж зводить щелепи. Так, ми вже не просто клуб, ні, і не родина теж. Щось інше. Таке, що не пояснити словами. Це особливо відчувається в такі от вечори...

Годі і казати, що нас запросили на другий фест, який відбудеться у серпні на День Незалежності. Приїдемо, куди подінемось !

Ну, і без дупління Білки не можуть ! Водій нашого "неоплану", вигрузивши людей на вокзалі, згодився за 100 грн. відвезти наші численні пожитки до майстерні. Чи то водій не второпав, чи то Дупло тихо сказав, але він проскочив потрібний нам поворот. Задній хід давати відмовмвся і, заїхавши на вулицю, паралельну потрібній нам, висадив нас з усіма речами. Далі була картина маслом "Циганський табір переїжджає". До майстерні було добрих 400-500 метрів та ще й вгору, а потім по сходах. В своїй теплій одежі по страшній спеці, яка несподівано настала після такого ж несподіваного похолодання ми тягали свої пожитки, викликаючи здивовані погляди нечислених перехожих, в яких читалося "Бомжі чи шо ?" Страшенно потомлені ледь допленталися додому. Ну, коротше, відпочинок вдався на всі сто !

ЗИ: вже пердчуваю, як на наступному тренуванні побачивши Олександра ті, хто їздив на фест будуть вітати вигуком "О ! Одін !" . Це з розряду того, як з'являються прізвиська - сидимо за столами, обідаємо, раптом з сусіднього табору пролунали крики: "О-одіііін ! О-одіііін !" Олександр (за зовнішністю - ну вилитий вікінг) сидить пару секунд, а потім встає і іде за якоюсь своєю річчю до шатра, що розташований в напрямку сусідів. Всі зареготали як навіжені, мовляв "Ага, ось ти себе і розкрив ! Тебе покликали - ти і пішов ". Ну, от тепер у нас з'явився свій власний Одін

Вчорашній День Землі відзначено урочистим висадженням семи берізок . Тепер на березі притоку Дніпра - Десенки, там де будівельна компанія дружини Лужкова хотіла натикати купу елітних хмарочосів, закладений березовий парк у формі серця .

Відколи на виборах в Тернополі половину місць в облраді взяли націоналісти в ЗМІ не вщухає виття і бризкання отруйною слиною в стилі: " А-ааа ! Фашисти !!! Фашисти прийшли !!! А як же європейські цінності ? Що ж тепер буде ?! Це ж буде різанина ! Розкол України !"
Навіть моя улюблена "Газета по-киевски", яку я вважав ледь не еталоном об'єктивності, і та вже другий випуск підряд старанно "мочить" переможців виборів проплаченою джинсою.

Мене просто дивує - на численних ток-шоу, в газетах всі скаржаться, як бракує Україні порядку у владі, як погано, що Україна не спроможна вести власну гру на світовій арені, але варто тільки з'явитися тому, хто пропонує посилення влади і Держави і тут вже починається гвалт: "Як можна ?! Це ж авторитаризм ! А там вже й до тоталітаризму недалеко !"

Таке вже було у нас і в Польщі 1919 році. Тоді в схожих умовах війни, анархії і розрухи поляки вибрали авторитарного Пілсудського і здобули державу, а українські лідери побоялися "сильної руки" Петлюри і обрали безкінечні "обговорення" і суперечки, що призвели до краху і розділення України між тією ж Польщею і Росією. Хтось хоче повторити ?

18 років безладу показали - ліберальна модель демократії не для нашого народу. Бо перевага прав особи над правами суспільства це вже є перекос, а якщо у того суспільства не все гаразд з внутрішньою культурою та сумлінням, відсутній моральний стрижень і, взагалі, будь-які гальма, то демократія миттю перетворюється на вседозволенність, свавілля, безкарність і тотальну корупцію. Що і відбулося. Єдиний порятунок зараз - та сама "сильна рука". І обов'язкова так, для якої Україна - мета, а не засіб дерибану.

В суботу славно посиділи нашими групами ПН-31 і ПН-32 в ресторані "Мисливець-Гриль" (келих пива - 45 грн ! Мама рідна ! ). Ех, вже 10 років минуло з випуску - багатьох, особливо з 31-ї групи, згадав лише в обличчя... Хлопці майже не змінилися - хіба що дехто пики повід'їдав, дівчата теж трохи розповнішали, дехто навіть дуже суттєво змінився -навряд чи пізнав би... Нажерлися від пуза досить смачних страв (навіть дичина була), згадали минулі прико ли та преподів, нафоткалися досхочу - особливо на-ура у хлопців було фото під величезними оленячими рогами . На тому і розійшлися з надією зустрітися знову через п'ять років.

А в неділю банкет продовжився - третя річниця нашого подружнього життя як-ніяк ! Катя забажала похід в піцерію ... От кричать всі про кризу, а в центрі всі піцерії та ресторанчики середньої руки були забиті вщент ! Потикавшись туди-сюди плюнули і поїхали на Поділ - там і ціни трохи нижчі, і людей не так багато. Окрім піци та інших традиційних страв, я на свій страх і ризик вирішив вперше спробувати суші - ролл з лососем . Принесли ДЕЩО загорнуте у щось темне і цупке як поліетилен, з я кого стирчали смужки червоної риби і рис. Поруч лежали якісь рожеві пластвці накшалт капустних пелюсток і якась пастоподібна кислотно-світлозелена речовина. Довершувало "екібану" циновка, пляшечка соєвого соусу і палички. Хвилин п'ять я безпорадно намагався второпати як ЦЕ ідять. І ЩО САМЕ я зарах пхатиму собі до рота. Ну, зелена штука то явно було васабі - я про колись читав. А чи можна взагалі їсти обгортку рола ? Вхопив шматочок "капусти" і... прожогом схопився за пиво - ой, яка ж вона... кисло-гостро-пекуча ! Катя подивившись на вираз мого обличчя попрорсила і собі порцію, яку я і скормив їй з паличок. Тепер вже Катя похапцем вхопила келих пива, щоб запити пекучу "капусту" - зате їм миттєво відпустило трохи закладеного носа . Як раз поруч проходила офіціантка, що нас обслуговувала і я вирішив огорошити її питанням: "А скажіть мені, будь-ласка, ЩО Я ОЦЕ ЗАРАЗ ЇМ ?" Виявилось, що обгортка це пресовані водорості, а "капуста" - імбир. А субстанція з поетичною назвою васабі виявилася банальним хріном, якого в нас повно росте на городі. Може його дрібно шинкувати, фарбувати в зелений колір і продавати ресторанам, як васабі ? . Посміявшись над дослідами з поїдання страв японської кухні, обжерті під зав'язку і задоволені життям, поїхали додому .

Визначні дати - то добре

... Хто за язика тягнув ?.. Напросився на моб від Светиэль

Отже, асоціації:

1. Старі книжки.

Товсті затерті дореволюційні фоліанти із засмальцьованими палітурками і пожовклими листами...

2. Мельница=)

Оскільки саме "Мельница", а не "Млин", то перед очима стає Хелавіса у чомусь а ля-ірландському... Звуки флейти... Акорди гітари... "Мой горец парень удалой..."

3. Карнавал.

Маски, юрба, метушня, конфеті під ногами...

4. Фабрика мрій.

Моя уява не взмозі намалювати таку химерну конструкцію )). Єдина асоціація - гламурна попса.

5. Фальшива монета.

Відомий епізод з "Трьох мушкетерів": "Э ! Э ! А монета-то фальшивая !"... І шинкар, що пробує монетку на зуб...

6. Білий-мов-сніг.

Сліпучі піки Гімалаїв, осяяні сонцем

7. Лебеді-кораблі.

Білі кораблі зі стрімкими обводами під срібними вітрилами тихо гойдаються на чорних хвилях, в яких відбиваються міріади зірок... І сумні тихі звуки флейти...

От же ж поспішив купити "Дети Хурина" російською ! Вийшло аналогічне видання в українському перекладі - обкладинка один в один, АЛЕ. В книзі є вставки з КОЛЬОРОВИМИ ілюстраціями Алана Лі (!!!). Чорно-білих ілюстрацій також більше - вони не тільки на початку кожної глави, але й у кінці. До того ж вони більші за розміром і, мені здалося, чіткіші. Видавники навіть не полінувалися вшити в книжку невеличку стрічку-закладинку. Я б із більшим задоволенням купив саме це видання... Нажаль, воно запізнилося з виходом

Зи: щоб там не казали про правила української фонетики при перекладі з іноземних мов, але мене коробить від слів "Гурін", "Гітлум" чи "Гоббіт". Може англіський звук "H" на початку слів і більш схожий на наше м'яке (??? не пам'ятаю терміну) "г" ніж на "х", але візуально воно дуже муляє очі.