Вчора було тренування з "екстремального водіння кобили" . Мені дали Волгу. Надя одразу "підбадьорила": "Вона якась... того. Спуску не давай". Ну, поїхали. Наче і нормально пішла, але було відчутно, що щось з нею не те - весь час якось нервово форкала і стиха гигикала, та ще й мабуть це був не перший її вихід за той день - через раптовий перенос вихідного довелося переписуватися на вечір, тож Волзі явно більше хотілося назад в стайню, а не місити сніг з багнюкою. Та ще й послали на верхній майданчик - на манежі, вкритому калюжами і багнищем мабуть, забуксував би і танк Як потім розповіла тренер, Волга боїться раптових перемін місця, а воно ще сутеніло вже - ну і викинула кобила номер - на підході до майданчика раптом я-ааак дасть козла, я-аак крутоне задом ! Я спокійно втримався і спочатку подумав, що Волга потрапила в якму задньою ногою, але Аня тут же просвітила мене, що саме викинула Волга. Далі почався екстрім - таке відчутя, що Волга була на грані істерики, бунту і переляку одночасно. Вона весь час рвалася у швидку рись і мені доводилося досить сильно напружувати руки, притримуючи повід. На поворотах вона раптом наче чогось лякалася і починала якби "присідати" - тільки різкий ривок поводом і удар по шиї повертав її до покори. Під кінець вона вже взагалі ходила боком і навертати її на "путь істинний" доводилося міцною подачею ніг під ребра (Сірий би за таке мене точно б скинув ). Зрештою Аня наді мною змилостивилася і ми пішли на стайню. Потім вже від Каті я довідався, що на початку тренування, поки мене не було, Мальта таким же "козлом" скнула в багнюку свою вершницю (от вже від кого не чекав !) і божевільним кар'єром втекла на стайню. До честі жінки, вона, відмившись, знову сіла на Мальту і продовжила заняття. Отакий екстрім з адреналіном А весна тільки починається