Третій день, як повернулися, а досі ходжу млявий і сонний – чи то зміна клімату і часових поясів так діє, чи то відпочинок був занадто активний . Та й дорога за тридев'ять земель з двома пересадками бадьорості не додає. В цьому плані літаки звичайно рулять, але де ж такі гроші брати…

Москва

З вокзалу просто у метро. Ріка натовпу поглинає і несе. Нема часу на роздуми. Не можна зупинитися. Заплутані переходи. Довжелезні і вузькі. Розвилки. З купою вказників. Рівень вниз – рівень вгору. Праворуч-ліворуч. Натовп суне звідусіль. Крутити головою – шукати вказівники. Потрібний вказівник. Перелаштуватися в людський потік, що ллється у потрібний перехід. Металодетектори і купа охорони. Оголошення про пильність, підозрілих осіб та покитнуті речі. Пригадуються фільми про постядерне майбутнє. Нагору. Повітря. Шок минає. Більше не буду бурчати, що на деяких наших станціях багато людей.

Місто аж випромінює радянську монументальну помпезність та російське великодержавство. Все наче просякнуте якоюсь естетикою агресивної величі та гігантизму. Але царські і радянські архітектори знали що роблять – враження справляє. Навіть новітні хмарочоси не так кидаються у очі як наші, ніби підкреслюючи наступництво тієї величі.

Самара

Дорога від Сизрані здається не закінчиться ніколи, хоч автобус йде не меньше 70 км/год. І от нарешті Волга - Велична Ріка – наш Дніпро мабуть вдвічі вужчий. Поки їдемо по дамбі, похапцем ловлю у фотоапарат Ріку і засніжені крутосхили, що поросли лісом, клацаю, але стоїть похмура погода і знімки, нажаль, не виходять.
Перше, що вражає при в'їзді у місто – невеличка церквиця, закрита з одного боку велечезним бігбордом – чим люди думають ? Друге – Іл-2 на постаменті. Не у всякому музеї зараз їх побачиш ! Нас чомусь викидають біля автовокзалу, хоч мали везти до залізничного. Поки наші друзі їдуть за нами, долаючи затор, отримую третє враження – місцеву вологість. У Карпатах при –20 я нормально почував себе у терміку та лижній куртці. Тут же мороз меньший, а на мені ще додатковий шар одягу, але волога наче просочується у кожну шпарину і починає жалити тебе крижаними голками.

Місто як не дивно, ще зберігає в деяких місцях свій колорит і дух старовини – одно-двоповерхові зелені будиночки, обшиті дошками, деякі вже похилилися, з перекошеними вікнами, але в них ще горить світло – живуть же якось люди !.. Кам'яні будинки чимось трохи нагадують наш Поділ і... в той же час чимось невловимо відрізняються. А за старими дерев'яними будиночками вже нависають новобудови. У нас би вже знесли б їх геть аж до самої дороги, а тут вони ще якось затрималися. Чи надовго ?.. Але, думаю, що без них місто втратить свій колорит, перетворившись на типове бетонно-скляне "сіті".

"Русская Слобода" і "Легенда"

Коли вже випала подорож до Самари, не зустрітися з цими людьми було неможливо. Добре, що ще є такі ентузіасти, які на місті звалища можуть зробити таку "слобідку" ! І хай вона не 100 % аутентично середньовічна, але антуражна і затишна. Нам є привід перейняти досвід і теж робити крок вперед. І навіть робити його краще. Кінна прогулянка запам'ятається надовго – такої шаленої рисі з наших клубних коней не вижмеш. Навіть з Мальти. Спершу був острах – особливо, коли я дізнався, що коні не підковані, а дорога – ожеледь під снігом, але поступово він минув і я вже мчав за нашим провідником, пильнуючи лише, щоб Орлик не шуганувся якогось джипа, що міг вилетіти з-за повороту назустріч. По поверненні мене вже чекав мій новий знайомий з "Легенди" та хтось із керівництва клубу, як потім виявилося, справжнісінький батюшка . Пішли у терем пити пиво і знайомитися. Спочатку якось неприємно вразила тема з якої почали розмову: "Ну, расскажите, что у вас там на Украине ? Почему у вас там какой-то новый язык придумали и его теперь всем навязывают ?" Тож добру частину розмови зайняло розвінчання лінгвістичних міфів, які мабуть добряче в'їлися у голови наших сусідів. Були спроби і поговорити на тему "переписывания істории на Украине", але я відповів, що приїхав знайомитися, а не хохлосрач влаштовувати, тож далі застілля проходило у дружній і невимушеній атмосфері. Люди виявилися цілком адекватними, дружніми і ідейними, що й казати – Катя, яка останнім часом охолола до реконструкції, раптом сильно захотіла приїхати до них на фестиваль в серпні !

Зустріч

Про це мабуть краще було б не писати, або сховати під замок, але чого вже там... Це також один з вагомих чинників, які вплинули на рішення їхати в таку далечінь.
Років десять тому вона, зустріч тобто, могла щось змінити у нашому житті... а може і не могла. Тепер нема сенсу гадати. Не можу сказати, що мені було байдуже, як відбудеться ця зустріч, про яку ми так мріяли тоді, але і стверджувати, що сильно переймався, як себе поводити, коли зустрінемось, що казати, про що говорити, теж не можна. Це вже було неважливо ні для мене, ні, тим більше, для неї. Інколи мені навіть здавалося, що краще буде, коли ми просто зустрінемося на пів годинки, подивимося одне на одного і розійдемося. А поговорити... Ну, у свій час ми мабуть переговорили на багато років наперед... Ми тепер зовсім різні, у нас різні життєві орієнтири, різні цінності, в чомусь аж до неприязні... Було таке враження, що і у неї були ті самі думки - в результаті ми обидва тримали дистанцію – приязну, але дистанцію. Та і сама зустріч вийшла майже як я писав вище – трохи посиділи трьома родинами, поговорили про те про се. А наступного дня, зустрівшись, ми взагалі якось мимоволі сторонилися одне одного, обмінялися лише парою фраз... Мали заїхати до них у гості, але завірюха, що піднялася, примусила наших друзів мерщій вирушати до Самари, поки ще можна було проїхати. Отак, майже по-англійськи і розійшлися... Я навіть її не сфоткав, не кажучи вже про фото з нами усіма... "У неї красиві променисті очі", - сказала потім Катя. Це так... Мабуть це все, що лишилося від тої, Першої... Чи зустрінемось ще ? Хто зна... Ні я, ні вона "прощавай" не сказали...

О ! Хай із запізненням на рік, але 14.12.2012 таки вийде "Хоббіт" ! Судячи з трейлеру, стиль лишився незмінним, хоч гномів зробили надто карикатурними... Ну, коротше будем подивитись. А потім вже і черговий кінець світу може наставати

Пробігся по першому десятку ЖЖ-коментів на новину яндекса про рух "білих стрічок". Основний месідж - все зрежисовано "закулісою", знову підступний "Госдєп" намагається влаштувати "цвєтную рєволюцію", сайти створені ще в жовтні, білі стрічки носили католики під час Варфоломіїївській ночі, а якщо якось там продовжити емблему стрічки, то вийде нациська руна і взаглі, "мочі іх ВВП" !

На другому десятку мій мозок не витримав. Що ж це з людьми зробили, що у них така мазохістична любов до влади батога і така агресія та презирство до сусідів ?

Собі повісити на фотку вконтакті білу стрічку чи шо ? По-дитячому якось все це виглядатиме, але мережеві технології такі мережеві технології

Вдруге спробував їхати на галопі. Вийшло дещо краще ніж першого разу - без такої карколомної еквілібристики. Перші пів кола проїхав більш-менш нормально, на другому, коли я вже думав, що все, далі просто проїдусь риссю, капосний Самсон знову різко підірвався в галоп - я від несподіванки не встиг зайняти правильне положення і тому мене кидонуло уверх, в результаті чого нога знову як і минулого разу глибоко увійшла в стремено і мені довелося інстинктивно нахилитися вперед, а ногу зігнути в коліні, щоб до половини витягти ногу зі стремені. От цього робити не можна було, але, блін, в мене почалась паніка, мене всього зіціпило, Самсон же розігнався не на жарт, а в голові вертілася лише одна думка: "Тільки б не впасти ! Тільки б не впасти !" Не впав . Ледь зупинив Самсона - навіть не очікував, що цей добродушний здоровенний "пенсіонер" литовської породи може так потужно мчати ! Ще довго адреналін вигравав у крові Шкода що немає відео, було б цікаво глянути збоку на свої помилки.

Позавчора в Донецьку при розгоні голудуючих чернобильців загинув інвалід. Вчора донецькі пенсіонери з вилами і лопатами спробували увірватися в будівлю обладміністрації - побили вікна, ледь не прибили охоронця. Сьогодні у Донецьку символічний похорон загиблого - колонна перекрила рух в центрі міста. У нас же з самого ранку бійки протестувальників з "Беркутом" під Кабміном і Радою - одного "афганця" вже побили до непритомного стану. На 1 і 3 грудня теж призначені якісь акції підприємців і "Україна без Януковича". Шось воно все гарячіше стає. Цікаво, це наростання революційної ситуації, чи знову пошумлять врізнобій, поштовхаються з ментами і розбіжяться ?.. А якщо ні.. Якось лівійський сценарій не хотілося б. Бо навіть якщо буде туніський, то дехто захоче перевести його у лівійський.

На сьому річницю Майдану влада традиційно вже заборонила будь-які заходи в центрі. Привід знайшли дуже швидко - візит президента Литви і... початок монтажу новорічної ялинки, точніше "йолки" (С) . Мовляв, встановлення 40-метрової багатотонної конструкції становитеме загрозу для скупчення людей. А щоб бодай жодна людина випадково не постраждала, Майдан ще з ночі перекрили металевими щитами і нагнали туди беркутні та курсантів МВС у повному спорядженні. До груп людей, які стихійно збиралися біля глобуса підбігали мусора і вимагали пояснень якого біса тут зібрання (ога, скоро вже буде "більше трьох не збиратися ?). Надвечір попри заборону КУПР таки почав зібрання, але тут на Майдан приперся Калашніков зі своєю підтанцьовкою за 200 грн, увімкнув аппаратуру і почав гавкати про "оранжевих ублюдков і прєдатєлєй", в перервах між його спічами як завжди на всю іванівську крутилося уже остогидле всім ще з часів суду над Юлькою "Єднаймося, єднаймося !", під час якого "отара" слухняно в такт музиці вимахувала прапорами. Мудаків фактично взяв під охорону "Беркут", оточивши їх каре в три ряди шоломів. Відмахавши прапорами проплачені дві години, "отара" згорнула прапори і пішла в "трубу" отримувати свої срібняки. Помаранчева частина числом десь до тисячі чи трохи більше стала намагатися перейти на ту частину площі, де ялинка і перекрити Хрещатик, але мусора були напоготові - відбулося декілька сутичок, після чого пристрасті дещо вляглися, а народ почав всяко стібатися з мусорні. Хітом стала кричалка:

Працювати я не хочу, воровати я боюся !
Я до Києва поїду, я в міліцію наймуся !

Ну, і без традиційного СЖД не обійшлося

Потім я пішов додому і пропустив, як менти пішли в атаку на організаторів мітингу, щоб відібрати у них звукову аппаратуру (а у Калашнікова ж, чого не відбирали ?). Виникла шарпанина, декількох КУПРівців запхнули в автозак, люди ще раз обматюкали мусорів, покричали СЖД і на тому відзначення річниці Померанчевої революції завершилося.

Що неприємно вразило - значна кількість тіток з безумним фанатизмом в очах і портретами Юлі в руках. "Біле братство" вже реально дістало.

Десь за місяць наш клуб буде відзначати шосту річницю. Але щось в мене такі відчуття, що після цього нас чекають ненайкращі часи... Ні, я думаю, що "білка" нікди не дінеться, але деяке переформатування може відбутися. Це видно по тому, як пройшов цей сезон аж на півтора виїзди та і по загальних настроях в клубі. Я колись вже писав, що дупління це прикольно і в чомусь наша фішка, але коли воно заходить надто далеко, то може стати загрозою... Багатьом стало якось все пофіг - може ми за ці роки трохи втомилися одні від одних ? Капітан, хоч і бив себе у груди, що фести по нашій темі для нього пріорітет, але на ділі фактично з головою поринув у Другу Світову і Перші Визвольні, запустивши клубні справи... Готували на вересень дводенний похід-маневри, але всі чекали відмашки кепа, з рештою так і не дочекались - то йому було незручно, то його дружині, то їм обом одразу. Хоча всі розуміли що під "незручно" ховається черговий їх виїзд на ішні реконструкторські заходи. З рештою, коли стало зручно їм, на порозі вже стояв листопад і попри жовчні підйобки Т.: "А шо, все нежные такие ? Мы на снегу в шинелях спали и ничего" ніхто йти не захотів. Бо ложка доречна до обіду.

Замість того вирішили поїхати до Богуслава на екскурсію. Два роки тому так само їздили до Переяслава - поїхати тоді захотіли всі, але реально вибрались трохи більше половини. Тепер же знудженні відписки: "А шо там робити ?", "Я не поїду, "Я краще меч дороблю". Чи треба казати, що капітан взагалі це проігнорив ? Ну, поїхали вчотирьох... гарно погуляли, гарний музей подивилися. І куди питається той клубний дух вивітрився ?

Роки три тому створили клубний форум, його і тоді так-сяк відвідували ледь дві третини білок, а тепер постійних відвідувачів меньше половини. Зате з регулярною упертістю "новачки" (хмм... в клубі вже по 2-3 роки) не в курсі подій і задають по телефону дурні питання. Невже хоч раз на тиждень ліньки на форум зайти ? "В контакті" ж бо кожен день їх бачу !..
Про ставлення їх до справи взагалі мовчу - "дай викройку", "а мені можна такий меч ?", "а чому скритку на шолом не можна ?". Люди просто хочуть, щоб їм все видали на блюдечку з блакитною кайомочкою, а щоб самим трохи покопатися... та фіг з тим копанням - вони навіть погано уявляють кого хочуть робити і взагалі, чим ми займаємося ! Я звичайно розумію, що багато хто приходить в історичних рух просто заради того, щоб повоювати, але тоді вже краще а істфех...

Може я занадто згущую фарби, але минулого року ми вже за два місяці починали обговорювати де святкуватимемо день клубу. Ще у кінці вересня було запропоновано ближче до події надсилати пропозиції і обговорювати їх на форумі. Пропозиції вивісив ще тижні два тому, відпислася аж одна людина... Якось сумно...

В дитинстві чекаєш цього дня, як мани небесної, а чим більше тобі набігає років, тим більше хочеться, аби цей день швидше минув...

Сьогодні "сарафанне радіо" рознесло подробиці кам'янецької трагедії - все тільки з вуст у вуста, на форумах цю тему не підіймають, тільки на ТФ відкрито гілку зі співчуттями. Для нас, середньовічників подробиці виявилися ще більш гнітючими. Фатальний постріл зробив Р. - один із старожилів ще з рольової епохи... Людині під 40, керівник великого клубу, майстер і так от в одну мить все життя навкіс... На відео видно, що це був просто якийсь фатум - постріл зроблено не впритул, як казали, а метрів з 30, мушкет стріляє досить неприцільно, як правило натруску пороха роблять не дуже велику, тільки щоб бахнуло, мабуть Р. засипав більшу дозу... У всіх шомполи були дерев'яні, а у нього був з металевим накінечником - треба ж було, щоб так зійшлися обставини !..

Казали, що він зараз сидить у кам'янецькому КПЗ і вже другу добу не їсть і не п'є. Аж моторошно уявити його стан - мабуть знову і знову уява малює картини як цього можна було уникнути: якби витягти шомпол, якби ствол трохи вбік...

Почали збір грошей на адвоката, родина загиблого просить нашу прокуратуру не карати Р., але факт є факт і справу порушено. Може хоч дадуть умовний термін, але після такого я б мабуть більше зброю до рук не взяв...

Відео, зняте глядачем: фатальний постріл зліва на 0:17:

Цей демотиватор-фотожаба, на відому колись за радянськими підручниками картину, просто порвав